Легковажно міняти парламентську партійну фракцію депутати не можуть собі дозволити. Хоча приклади такі є.
Парламентським перебіжчиком, та ще й двічі, свого часу був найвідоміший британський політик Вінстон Черчіль. 1903 року він через незгоду з політикою уряду перейшов із Консервативної партії до Ліберальної, а 1925 року – назад до Консервативної.
Британська виборча система передбачає поєднання партійності й особистості політиків, бо у бюлетенях поруч з іменем кандидата також вказана партія, до якої він належить.
Навіщо партійність
Але балотуватися до парламенту має право кожен, і для цього не обов’язково належати до якоїсь партії.
Можна бути також незалежним кандидатом. Для цього треба лише внести близько 500 фунтів стерлінгів застави і зібрати кілька десятків підписів на свою підтримку для реєстрації.
Чому ж тоді більшість політиків все ж таки тримаються партій? Рут Фокс – директор досліджень в неурядовій організації Hansard Society каже, що партії забезпечують фінансові та людські ресурси під час політичних кампаній, а також є своєрідним значком для будь-якого політика, що дуже доступно інформує суспільство про те, якої ідеології і політичної програми дотримується кандидат.
«Політичні партії – це механізми, в яких політики, що поділяють спільні цінності, об’єднуються, бо разом вони можуть досягти більшого, ніж як окремі особистості», – пояснює Рут Фокс.
Отже політикам вигідно мати за собою партійну машину, особливо, коли йдеться про період виборів, коли на короткий час потрібна мобілізація ресурсів в окрузі.
Незалежним депутатом у Британії може стати лише людина, яка вже має ім’я у суспільстві, яку знають у конкретній громаді, і яка обіцяє працювати над певними проблемами, що хвилюють конкретних виборців. Таких людей із самостійним політичним авторитетом одиниці.
Дисципліна
Що відбувається, коли депутат отримує мандат і стає членом Палати громад британського парламенту? Яким чином можна забезпечити дисципліну і гарантувати вірність депутата партійній політиці?
Факти так званих «парламентських заколотів» у Вестмінстері, коли депутати голосують проти офіційної позиції своєї партії, трапляються досить часто, особливо, коли депутат вважає, що певний закон чи парламентське рішення суперечить інтересам його виборців у конкретному окрузі чи поглядам самого депутата.
Рут Фокс каже, що парламентські партії мають низку важелів впливу на своїх депутатів.
«Якщо хтось часто голосує не так, як рекомендує партія, то такій людині можуть сказати, що вона не зможе прогресувати в політичній кар’єрі – стати міністром, наприклад. Для багатьох депутатів це важливий чинник. Другий – це думка місцевого відділення партії у виборчому окрузі. Місцеві партійці також чинять тиск на свого депутата. Зрештою, у нашій системі кандидат іде на вибори під маніфестом певної політичної партії, і цей політичний маніфест є певним зобов’язанням та виявом довіри між депутатом та виборцями. Це важливий чинник у виборчому процесі. Багато людей партійних документів не читають, але, якщо депутат обирався з підтримкою певної партії, то від нього очікують втілення гасел тієї партії. Такі чинники впливають на депутатів у Вестмінстері», – вважає Рут Фокс.
Але випадки переходу вже обраних депутатів з однієї партійної фракції у іншу часом трапляються, і це має навіть спеціальний термін «перейти підлогу», бо буквально означає пересісти з одного боку зали Палати громад на лави з протилежного боку. Партія влади і партія опозиції дивляться в очі одні одним.
Це непросте рішення для будь-якого депутата. Жодного закону, який би забороняв це робити, немає.
Зміна парламентської партії досить часто означає втрату політичних позицій депутата, але в окремих випадках, якщо йдеться справді про ідейний крок, то може, навпаки, підкреслювати його принциповість і відданість виборцям.
«Тушки»
Коментуючи ситуацію, яка склалася у Верховній Раді України, де проблема перебігання депутатів досі була масовим явищем, Рут Фокс погодилася, що таке явище справді може бути проблемою, бо спотворює волевиявлення виборців.
«Я вважаю, що коли такі перебіжчики трапляються часто, то це справді дискредитує виборчу і парламентську систему. Це також свідчить про вади процесу відбору особистостей, і того, чому вони йдуть у політику. Це також говорить про силу чи слабкість політичних партій. Ми тут мали дебати щодо того, чи повинен депутат, який переходить в іншу партію, складати мандат і проходити через перевибори. Мова йде і про те, чи повинен мати право округ відкликати такого депутата. Я вважаю, що в більшості випадків таке право має бути. Бо коли політик міняє сторону так різко, що виборці фактично втрачають свого представника, і особливо в ситуації, коли уряд створюється на базі коаліції, то це може справді змінювати курс керівництва країною», – вважає Рут Фокс із Hansard Society.
Політична ситуація, парламентські закони й традиції на місці не стоять, і британську систему виборів та представництва партій у парламенті дехто вважає недосконалою.
Але нещодавній референдум з пропозицією змінити її виявив, що більшість британців наразі цього не хочуть.
Парламентським перебіжчиком, та ще й двічі, свого часу був найвідоміший британський політик Вінстон Черчіль. 1903 року він через незгоду з політикою уряду перейшов із Консервативної партії до Ліберальної, а 1925 року – назад до Консервативної.
Британська виборча система передбачає поєднання партійності й особистості політиків, бо у бюлетенях поруч з іменем кандидата також вказана партія, до якої він належить.
Навіщо партійність
Але балотуватися до парламенту має право кожен, і для цього не обов’язково належати до якоїсь партії.
Можна бути також незалежним кандидатом. Для цього треба лише внести близько 500 фунтів стерлінгів застави і зібрати кілька десятків підписів на свою підтримку для реєстрації.
Чому ж тоді більшість політиків все ж таки тримаються партій? Рут Фокс – директор досліджень в неурядовій організації Hansard Society каже, що партії забезпечують фінансові та людські ресурси під час політичних кампаній, а також є своєрідним значком для будь-якого політика, що дуже доступно інформує суспільство про те, якої ідеології і політичної програми дотримується кандидат.
«Політичні партії – це механізми, в яких політики, що поділяють спільні цінності, об’єднуються, бо разом вони можуть досягти більшого, ніж як окремі особистості», – пояснює Рут Фокс.
Отже політикам вигідно мати за собою партійну машину, особливо, коли йдеться про період виборів, коли на короткий час потрібна мобілізація ресурсів в окрузі.
Незалежним депутатом у Британії може стати лише людина, яка вже має ім’я у суспільстві, яку знають у конкретній громаді, і яка обіцяє працювати над певними проблемами, що хвилюють конкретних виборців. Таких людей із самостійним політичним авторитетом одиниці.
Дисципліна
Що відбувається, коли депутат отримує мандат і стає членом Палати громад британського парламенту? Яким чином можна забезпечити дисципліну і гарантувати вірність депутата партійній політиці?
Факти так званих «парламентських заколотів» у Вестмінстері, коли депутати голосують проти офіційної позиції своєї партії, трапляються досить часто, особливо, коли депутат вважає, що певний закон чи парламентське рішення суперечить інтересам його виборців у конкретному окрузі чи поглядам самого депутата.
Рут Фокс каже, що парламентські партії мають низку важелів впливу на своїх депутатів.
«Якщо хтось часто голосує не так, як рекомендує партія, то такій людині можуть сказати, що вона не зможе прогресувати в політичній кар’єрі – стати міністром, наприклад. Для багатьох депутатів це важливий чинник. Другий – це думка місцевого відділення партії у виборчому окрузі. Місцеві партійці також чинять тиск на свого депутата. Зрештою, у нашій системі кандидат іде на вибори під маніфестом певної політичної партії, і цей політичний маніфест є певним зобов’язанням та виявом довіри між депутатом та виборцями. Це важливий чинник у виборчому процесі. Багато людей партійних документів не читають, але, якщо депутат обирався з підтримкою певної партії, то від нього очікують втілення гасел тієї партії. Такі чинники впливають на депутатів у Вестмінстері», – вважає Рут Фокс.
Але випадки переходу вже обраних депутатів з однієї партійної фракції у іншу часом трапляються, і це має навіть спеціальний термін «перейти підлогу», бо буквально означає пересісти з одного боку зали Палати громад на лави з протилежного боку. Партія влади і партія опозиції дивляться в очі одні одним.
Це непросте рішення для будь-якого депутата. Жодного закону, який би забороняв це робити, немає.
Зміна парламентської партії досить часто означає втрату політичних позицій депутата, але в окремих випадках, якщо йдеться справді про ідейний крок, то може, навпаки, підкреслювати його принциповість і відданість виборцям.
«Тушки»
Коментуючи ситуацію, яка склалася у Верховній Раді України, де проблема перебігання депутатів досі була масовим явищем, Рут Фокс погодилася, що таке явище справді може бути проблемою, бо спотворює волевиявлення виборців.
«Я вважаю, що коли такі перебіжчики трапляються часто, то це справді дискредитує виборчу і парламентську систему. Це також свідчить про вади процесу відбору особистостей, і того, чому вони йдуть у політику. Це також говорить про силу чи слабкість політичних партій. Ми тут мали дебати щодо того, чи повинен депутат, який переходить в іншу партію, складати мандат і проходити через перевибори. Мова йде і про те, чи повинен мати право округ відкликати такого депутата. Я вважаю, що в більшості випадків таке право має бути. Бо коли політик міняє сторону так різко, що виборці фактично втрачають свого представника, і особливо в ситуації, коли уряд створюється на базі коаліції, то це може справді змінювати курс керівництва країною», – вважає Рут Фокс із Hansard Society.
Політична ситуація, парламентські закони й традиції на місці не стоять, і британську систему виборів та представництва партій у парламенті дехто вважає недосконалою.
Але нещодавній референдум з пропозицією змінити її виявив, що більшість британців наразі цього не хочуть.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
