Ще навесні деякі авторитетні американці висловлювали думку, що Путін грає в шахи, тимчасом як Штати грають у «чапаєва», пише Томас Фрідман у New York Times. Сара Пейлін назвала Путіна зразком лідера, який бореться з ведмедями, а Обаму висміювала за те, що той носить «мамині джинси» (немодні мішкуваті джинси з високою посадкою), туманно висловлюється та меле нісенітниці.
Однак тепер стає зрозуміло, пише автор, що все навпаки: у шахи весь цей час грав Обама, а в «чапаєва» – Путін. Адже він привів Росію до економічної руїни.
«Уже протягом кількох місяців було ясно, що Путін веде війну водночас проти ринку, закону Мура, матері-природи та людської натури», – пише оглядач.
Путін узалежнив усю російську економіку від нафти та газу, переконав сам себе, що українці скинули корумпований уряд з подачі ЦРУ, та недооцінив, наскільки взаємопов’язана Росія зі світовими ринками і як боляче вдарять по Росії санкції.
«Скажемо прямо: Володимир Путін бандит, який марить», – пише автор. Нафта по 110 дол. за барель ударила йому в голову. Зараз він прозріває від фантазії про свою власну потужність і міць Росії, яку сам виплекав і в яку закохався. Чи може він скористатися військовою силою, щоб відволікти росіян від усвідомлення їхньої поразки? Може, відповідає Фрідман, але тоді він порушить геополітичне правило: «Якщо опинився в ямі, перестань копати глибше».
Автор пише, що свого часу був проти розширення НАТО, щоб не підігрівати ксенофобію Путіна. Однак «правда полягає в тому, що Путін не боїться вступу України в НАТО. Про це ніколи не йшлося. Він боїться розширення Євросоюзу», а отже, й поширення демократії в Україні.
Занепад Росії поганий для росіян, але це не означає, що він вигідний Штатам, продовжує Фрідман. Коли всі країни так тісно пов’язані між собою, ослаблений ворог може бути небезпечнішим, аніж сильний.
«Тож попри все, я хотів би побачити, як Захід співпрацює з Путіним над послабленням санкцій проти Росії, але тільки якщо Путін готовий припинити красти чужі шашки, граючи в «чапаєва», тільки якщо він справді готовий стати частиною рішення, а не проблеми, в таких місцях, як Україна».
Відмовитися на п’ять років від спроб вступити до НАТО радять Україні Олександр Мотиль і Раджан Менон у статті в Los Angeles Times. Поки на Заході сперечаються, чи стане Росія поступливішою в мирному врегулюванні в Україні, чи, навпаки, агресивнішою, Київ має запропонувати Москві випробування.
Але спочатку Україна має прийняти незручну правду: ані Крим, ані Донбас не повернуться до неї найближчим часом, а може, й ніколи, пишуть автори. Київ не повинен ані визнавати їх, ані надавати їм будь-яку допомогу. Втрата цих антизахідних, антиреформаторських і проросійських бастіонів вигідна для України.
Тож Київ має запропонувати Росії мирний план з чотирьох пунктів, пишуть політологи:
- створення буферної зони навколо зони воєнних дій;
- введення миротворців під егідою ООН і ОБСЄ;
- оголошення символічного відступу в певних місцях, які не зумовлять якихось серйозних втрат, а покажуть серйозність намірів України;
- обіцянка протягом п’яти років не подавати заявку на вступ до НАТО.
Таким чином Україна зможе забезпечити мир, необхідний для здійснення реформ.
«Україна має унікальну можливість врятуватися. Вона має сміливо нею скористатися, піддавши випробуванню заяви Росії про її прагнення до миру та запропонувавши Путіну можливість зберегти обличчя», – підсумовують автори.
«Чому Сполучені Штати скорочують підтримку демократії?» – під таким заголовком вийшла стаття Томаса Каротерса у Washington Post. Витрати США на підтримку демократії у світі, пише він, зменшилися за час президентства Барака Обами на 28% і зараз становлять менш як 2 млрд дол. США на рік.
Зменшення видатків торкнулося майже кожного регіону, який отримує таку допомогу, але найбільшим було для Близького Сходу (72%). Африка отримала на 43% менше. А загалом кількість країн, в яких працюють програми USAID з підтримки демократії, скоротилася з 91 до 63-х.
«В Україні постійна неспроможність протягом більш як двох десятиліть встановити верховенство права та об’єднати підзвітну демократичну систему призвела до періодичних політичних криз, повсюдної корупції та вразливості до російського втручання. Ключем до встановлення безпеки в Україні для Заходу є нарешті почати серйозно сприймати ці завдання з розбудови інституцій», – пише аналітик.
