Практично у кожному місті, де сформувалась відносно велика українська громада, діють ансамблі українського народного танцю. Свої танці українці не лише зберігають і передають новим поколінням, а й з їх допомогою демонструють культуру Батьківщини американцям.
У Лос-Анджелесі школу українського танцю започаткували ще у середині минулого сторіччя. Сьогодні - це танцювальна академія для дітей та напівпрофесійний дорослий колектив «Червона Калина».
Танцювальний ансамбль є частим гостем різних фестивалів у Каліфорнії. Американцям до вподоби українське мистецтво.
«Вони завжди в захваті, я жодного разу не чула, щоб ми не справили враження», - каже керівниця ансамблю Асі Горська. «Вони захоплюються яскравістю та красою костюмів, тим, що в нас такі красиві чарівні дівчата, бо наші дівчата - найкрасивіші в світі. І танці, і музика. Наші танці і драматичні, і гумористичні, і ліричні, і веселі, і захопливі. Кожен для себе може знайти щось».
Художня керівниця Ася Горська приєдналась до ансамблю вісім років тому. «Знайшла оголошення, що в українському осередку є група, і запрошуються танцівники, які мають професійний досвід або колись танцювали десь. Я прийшла відразу, бо в мене був сум уже відразу», - ділиться вона.
Професійна танцюристка та хореограф, з досвідом керівництва танцювальними колективами в Україні, вона незабаром очолила «Червону Калину».
Школа танців при Українському культурному центрі Лос-Анджелеса була заснована ще у 1955 році. З часом вона занепала. Однак у 1997 році було відновлено танцювальну академію для дітей, яку назвали «Червона Калина». Сьогодні тут займається 25 дітей. На цій основі у 2011-му було організовано напівпрофесійний колектив для дорослих. Його учасники збираються на репетиції щосуботи.
Роман Король приєднався до «Червоної Калини» рік тому. З 16 років він жив у Канаді, до Лос-Анджелеса переїхав на роботу.
«Буквально в перший же тиждень я загуглив «українські народні танці» і знайшов групу «Червона калина». Подзвонив Асі, поговорив з нею - вона була дуже рада, що я їх знайшов так швидко і відразу. От я приїхав сюди», - розповідає Роман.
Присцилла – українською знає лише два слова «дякую» і «будь ласка». З Україною її пов’язує лише дідусь. Дівчині захотілося вшанувати свої українські корені, і зробити вона це вирішила за допомогою танцю.
«Щоб висловити повагу і вшанувати мого дідуся, українську громаду, загиблих під час Голодомору, і поновити українські традиції у моїй родині», - каже танцівниця.
Особливу роль в ансамблі виконує костюмер Елизабет. Жінка народилась і виросла в Канаді. У «Червоній Калині» танцює вже багато років. Модельєр за професією, Елізабет взялася за нелегке завдання - пошити автентичні українські костюми. Справжнім викликом стало вбрання для танцю «Дев’ятка», розповідає вона.
«Я повинна була дивитися старе відео, переглянула майже тисячу разів, щоб виготовити ці костюми. Я це все пошила - фартухи, спідниці, блузки», - каже Елізабет.
Участь у дорослому ансамблі безкоштовна. Ася навчає старшу групу на волонтерських засадах
«З приводу фінансування - це в основному волонтерська робота. Управа виділяє нам стипендію раз на рік, це, здається, 2 тисячі доларів, і ми маємо змогу одягати наших танцівників в чудові костюми», - каже Ася.
Зараз у дорослому колективі танцює 25 людей. Тут завжди раді вітати, як професійних танцюристів, так і аматорів, та навіть початківців з базовими навичками хореографії. Головна вимога – любити українські танці та брати участь у виступах «Червоної Калини», аби популяризувати українську культуру.
Дивіться також: Фіма Чупахін: український піаніст у Нью-Йорку
