Віктор Янукович візьметься за перегляд військових загроз Україні. Про це президент заявив у четвер під час урочистих заходів з нагоди 18-ї річниці створення СБУ. До можливих загроз національній безпеці глава держави відніс, зокрема, гіпотетичний вступ України до НАТО. На думку Януковича, таке рішення лише посилило б напруженість у регіоні.
«Сьогодні Україна не повинна робити вибір на користь однієї із систем колективної безпеки, що існують на континенті. Будь-яке рішення лише посилить загрози нашій національній безпеці та призведе до зростання напруженості у міжнародних відносинах», - сказав президент.
Як він пояснив, нова військова доктрина передбачатиме позаблоковий статус України. Янукович пообіцяв, що єдиним підходом України до всіх без винятку систем колективної безпеки буде, як він висловився, «максимально тісна співпраця без інтеграції».
А тим часом експерти, коментуючи нову ініціативу президента, погоджуються з ним в одному: переглядати військову доктрину України справді необхідно. Адже від часів І і ІІ доктрин - прийнятих, відповідно, у 1993 і 2004 роках - світ навколо змінився. Водночас аналітики висловлюють стурбованість змістом планованого перегляду.
Як нагадує автор першої військової доктрини, президент Атлантичної ради України, генерал-майор Вадим Гречанінов, основною відмінністю доктрини-1993 було те, що Україна тоді ще була ядерною державою. Наступна військова доктрина-2004 проголосила, що Україна йде в НАТО. Змістом же нової доктрини від Януковича, як припускає експерт, буде обґрунтування позаблоковості.
Однак забезпечити для України позаблоковий статус – нереально, наголосив Гречанінов в інтерв’ю «Голосу Америки»:
«Оголосити позаблоковість можна. Але як добитися цього? Фахівці у команді Януковича мали б підказати йому, що це неможливо».
Річ у тому, що позаблоковість для держави, яка не має кордонів, не має достатньої армії для оборони, не має засобів для удару у відповідь чи на попередження, не має ядерної зброї і її ніхто не боїться, яка має на своїй території оперативні війська іншої країни, котра тягне Україну у свій бік – явно тягне, - яка ж це позаблоковість? Тобто забезпечити в таких умовах позаблоковий статус, за всього щирого бажання, просто нереально.
Я згоден, що військову доктрину треба міняти, бо часи змінились і змінилися загрози безпеці України. Серед новітніх загроз – міжнародний тероризм, наркотрафік, техногенні катастрофи. І, очевидно, те, що Росія не хоче йти з Севастополя, позбавляючи нашу державу можливості мати позаблоковий статус, – це теж загроза. І та провокація, яка була у російсько-українських стосунках щодо Тузли, - теж загроза. Які можуть виникнути загрози для безпеки України, ми наочно побачили також під час російсько-грузинської війни у серпні 2008 року.
Тому безперечно: військову доктрину треба переглядати. Питання в тому – як. І коли президент Янукович бажає, щоб новою доктриною обгрунтували позаблоковий статус, то я цього не розумію. Я не бачу, в який спосіб Україна може сьогодні бути позаблоковою. Ми не будемо позаблокові, хай навіть десять разів проголосимо це на папері. Ми будемо знов такі ж, як були усі останні 19 років. Нас роздиратимуть направо і наліво, доки ми зрештою зробимо свій остаточний вибір і скажемо: ми вибрали, крапка. Ми йдемо у цей або в цей бік», - підкреслив військовий фахівець.
У той час як Вадим Гречанінов критикує ідею позаблоковості як утопічну, інший експерт, Володимир Горбач з Інституту євроатлантичного співробітництва, висловлюється ще різкіше. Новою доктриною «позаблоковості» президент Янукович виконує московське політичне замовлення, -- заявив політолог:
«Насправді це очікувана ініціатива президента Януковича. І розглядати її треба не саму по собі, а у контексті його фактичної відмови від проведення політики євроінтеграції. Адже «співпраця без інтеграції» не передбачає членства в НАТО. Все це стосується й військової доктрини, оскільки в нині чинній військовій доктрині від 2004 року йдеться про інтеграцію України у Євроатлантичний альянс як мету, основу політики і головний спосіб гарантувати нашу безпеку.
Президентську ініціативу переглянути доктрину я розцінюю як політичне замовлення – причому зовнішнє московське замовлення. Адже не так давно Російська Федерація змінила власну військову доктрину, і в ній росіяни визначили як загрозу для себе розширення НАТО на Схід. І сьогодні російська та українська військові доктрини в питанні розширення НАТО фактично конфліктують між собою. Росіяни розгляють Альянс як військову загрозу для себе, а українці - навпаки, як спосіб гарантувати свою безпеку.
Тому ставиться мета підпорядкувати українську оборонну доктрину - російській оборонній доктрині. Підпорядкувати українські національні інтереси - російським національним інтересам. Підпорядкувати українську зовнішню політику - російській зовнішній політиці. Фактично, мова йде про встановлення протекторату над Україною. Але оскільки протекторат як статус сучасним міжнародним правом не визнається і не передбачається, то знайдено такий ерзац, як позаблоковість. Навіть не нейтралітет, а саме позаблоковість. Визначення цього терміна ніде не існує, і на ділі це означатиме відсутність будь-яких реформ у безпековій оборонній галузі, постійну оглядку на Москву, на її позицію, на її вказівки, у тому числі кадрові: міністра оборони, міністра закордонних справ і навіть міністра освіти.
З іншого боку, українську військову доктрину, звичайно, потрібно модернізувати з огляду на нові загрози. Та ж російська набагато модерніша, ніж наша доктрина 2004 року. Проте небезпека перегляду військової доктрини полягає саме в тому, що звідти будуть вичищені, викинуті всі згадки про Північноатлантичний альянс. І коли Янукович говорить в СБУ, що Україна не повинна робити вибір на користь однієї з існуючих систем колективної безпеки, бо це, мовляв, лише посилить загрози, - то він, навпаки, цією політикою якраз і веде до того, що Україна стає відкритою для будь-яких загроз. Вона не може себе убезпечити самостійно і водночас добровільно обмежує себе в залученні зовнішніх ресурсів для гарантування національної безпеки і оборони. Це політика, як кажуть росіяни, «на авось». А раптом нас ніхто не буде чіпати. Але слабкого завжди зачіпають. І за рахунок слабкого завжди живуть сильні геополітичні гравці. А найбільшим нашим сусідом, сильним світовим гравцем, є якраз Російська Федерація», - сказав Володимир Горбач «Голосу Америки».
