Українізація Організації об’єднаних націй розпочалася ще у липні 1990-го, після того, як Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Володимир Єльченко, який на початку 1990-х був другим секретарем постійного представництва УРСР при ООН, а потім у 2015-му повернувся до Нью-Йорка вже як очільник місії, згадує, як Генадій Удовенко, який тоді був Постпредом при ООН, одразу зібрав колег радитися, що робити.
«Він намагався скоординувати наші дії з Києвом, але тоді МЗС було у перехідному стані, і ніхто не хотів на себе брати відповідальність. Тому ми вирішили написали ноту на ім’я Генерального секретаря, в якій повідомили, що назва країни міняється на Україну», – пояснює він.
За словами Єльченка, ці дії місії тоді викликали «бурхливу» реакцію постпреда Радянського союзу. Після кількох днів сперечань, нова назва країни стала реальністю в житті ООН.
Проте цим українізація ООН не закінчилася. За словами Єльченка, Удовенко скористався тим, що у Декларації державною мовою зазначена українська, і відмовився від виступів російською, англізувавши представництво.
Згадує, що тоді були питання від росіян: «А чого ви перейшли на англійську?» «І Удовенко та всі ми казали, що в ООН є шість офіційних мов, і одна з них – англійська, і нам так легше. І вони це, скрегочучи зубами, проковтнули», – каже дипломат. Таким чином, це рішення Удовенка заклало підвалини того, що вже 30 років в ООН Україна виступає виключно англійською мовою.
Колега Єльченка та нинішній очільник представництва Сергій Кислиця, у свою чергу, переконаний, що членство УРСР в ООН та наявність власного представництва, зіграло важливу роль у побудові дипломатичної школи незалежної України. Бо українська дипломатія починалася не з чистого листа, а команди дипломатів, які могли розмовляти з колегами професійною мовою і пройшли школу багатосторонньої дипломатії у представництві при ООН: «Практично усі майбутні міністри незалежної України мали досвід роботи в місіях в Нью-Йорку або Женеві».
У якості підтвердження своїх слів Кислиця наводить той факт, що Удовенко реагуючи на події 24 серпня 1991 року, діяв оперативно та незалежно. І після того як був підписаний Акт проголошення незалежності України, Удовенко направив ноту, у якій проінформував Генерального секретаря ООН про те, що Україна стала незалежною.
«Якщо подивитися на документ, можна побачити, що дипломати використали бланк Постійного представництва УРСР. Просто машиністка задрукувала хрестиками «Радянська Соціалістична Республіка», і вийшло «Постійне представництво України», – пояснює Кислиця.
Єльченко згадує, що на зустріч з Генсеком ООН для передачі ноти поїхали усім представництвом. У той же час, реакція Генсека була дуже несподіваною: «Він сказав: «Дякую вам за цю ноту, але оскільки Україна – є засновницею ООН, то в сенсі членства ООН, ви завжди були незалежною державою, і саме так я вас і розглядаю», – згадує Єльченко.
Історія із заміною прапора УРСР на синьо-жовтий стяг незалежної України на офіційному флагштоку біля будівлі ООН не менш цікава. За словами Єльченка, першим викликом було просто знайти новий прапор. Оскільки купити його на той момент було неможливо, Єльченко звернувся по допомогу до місцевої діаспори. Американські українські буквально за ніч зшили кілька стягів для ООН.
Після цього Удовенко терміново доручив Єльченку замінити прапор, адже наступного дня в Нью-Йорк мав приїхати Леонід Кравчук, який тоді ще був спікером Верховної Ради. «І нам дуже хотілося, щоб він, його делегація та діаспора уже побачили справжній прапор України. От же у мене була одна ніч», – згадує дипломат.
Наступного дня Єльченко був біля будівлі ООН вже о 6 ранку, знайшов представників протоколу, проте, отримав відповідь, що з цим питанням треба йти до охорони. «Я знайшов якогось там чоловіка, пояснив йому ситуацію, а він каже, що у нього немає на це повноважень. Я кажу: «А пляшка горілки вирішить цю проблему?» Він каже: «Ну, в принципі, так».
За словами Єльченка, він повернувся до своєї машини, дістав із багажника дві пляшки горілки і приніс охоронцю. «І коли приїхав Кравчук та вся делегація, і вони побачили вже синьо-жовтий стяг, у них сльози були на очах, ніхто цього не очікував», – каже Єльченко.
Кислиця, у свою чергу, звертає увагу на ще одну важливу подію – першу Генеральну асамблею ООН вже незалежної України. На ній виступав Леонід Кравчук, який на той момент був головою Верховної Ради.
«Цілий блок виступу Кравчука був присвячений попередженню конфліктів. Мова йшла і про Чорнобиль, і про голод у Африці, і про хімічну зброю. Багато він говорив і про Близький Схід та, зокрема, ситуацію в Афганістані. Значна частина цього виступу була присвячена трагедії Бабиного яру та взагалі долі єврейського народу в Україні. Згадував він і кримських татар. Таким чином, значна частина проблематики, яка була відображена у його виступі, є актуальною і сьогодні», – відмічає дипломат.
Говорячи про ті помилки, яких перші українські політики та дипломати все ж таки припустилися, Кислиця цитує одне з останніх інтерв’ю Леоніда Кравчука, де він зізнається, що найбільшою помилкою було довіряти Російській Федерації. «Яка, використовуючи лексику ООН, на сьогодні є ворожою державою. І яка під чужим іменем Радянського Союзу, як написано у діючому статуті ООН, сидить у Раді безпеки ООН, веде проти нас війну та маніпулює членством заради досягнення своїх цілей», – додає Кислиця.
Наслідки цієї помилки стали очевидними Україні та світу навесні 2014-го, коли Росія анексувала Крим та підтримала озброєних сепаратистів на Донбасі. А ООН та Рада безпеки перетворилася на поле дипломатичної битви між Росією та Україною, яка триває і досі.
