Шість причин, чому я люблю київське метро більше за вашингтонське

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Хоча у нас на родину дві машини, на роботу я все одно добираюся на метро – з тих самих причин, що і більшість жителів, як його назвав Трамп, «вашингтонського болота».

В центрі, де знаходиться наш офіс, важко і дорого паркуватися, дороги з Північної Вірджинії, де я живу, зазвичай, перевантажені, а час, проведений в громадському транспорті, дає мені можливість почитати газету, новини на смартфоні чи книгу. До того ж, на щастя, я не страждаю на «громадсько-транспортний» снобізм, від якого потерпають деякі мої знайомі, а душу гріє тої факт, що таким чином я допомагаю Планеті, не забруднюючи її вихлопами з власної машини. Але, час від часу, вашингтонське метро викликає в мене щире роздратування та солодкі спогади про метро київське. Ось шість причин, чим метрополітен американської столиці поступається метро столиці України.

Потяги ходять частіше

Набагато частіше. Не пам’ятаю, щоб в Києві мені доводилося чекати на потяг довше 5 хвилин. У Вашингтоні потяги ходять кожні 3-8 хвилин тільки в години пік. За офіційним розкладом метрополітенів, у Києві в годину пік потяги ходять кожні півтори-три хвилини, а у Вашингтоні – 4-8 (хоча насправді буває і частіше). Увечері, на вихідних та під час святкових днів в українській столиці потяги під’їжджають до станцій кожні 5-10 хвилини, у Вашингтоні – 8-20 хвилин.

Звичайно, це має економічні підстави - місто не хоче, аби потяги ходили порожніми. Але якщо на вулиці – зима, платформа – наземна, а їхати треба з пересадкою, то поїздка на метро стає окремим випробуванням для найбільш витривалих.

Сьогодні, коли «Убер» запровадив функцію «Убер-пул» (водій везе кілька пасажирів), можна доларів за 10 доїхати з центру до передмістя – за грошима виходить майже те саме, що метро, за часом може вийти швидше, а головне - набагато комфортніше. Підозрюю, що вашингтонський метрополітен втрачає пасажиропотік поза піковими годинами через «Убер» та «Ліфт». Принаймні, я користуюся метро виключно в пікові години.

Потяг з пасажирами, який півгодини чи більше стоїть в тунелі, - виняткове явище, а не регулярне

“Residual delay” або «залишкове запізнення» - коли я йду до потягу і чую ці слова з гучномовця, в мене автоматично псується настрій. Це означає, що на якійсь станції стався технічний збій і тепер усі потяги на цій гілці йдуть із запізненням – це може бути і 10 хвилин, і година. Застрягти в метро – типова вашингтонська проблема. Часом в офіс запізнюється одразу 2-3 працівника – щось сталося на «червоній лінії», а наступного дня пізніше підтягуються «помаранчеві» - ті, хто користуються «помаранчевою гілкою» метро. Коли в тебе зранку інтерв’ю чи нарада, а ти як кріт сидиш під землею і навіть не можеш зателефонувати - задоволення мало.

Проїзд дешевий

Вашингтонське метро – дуже дороге навіть за американськими мірками. Вартість проїзду різниться, залежно від відстані, часу доби та того, чи робочий цей день, чи вихідний. Наприклад, поїздка зі станції «Відень» (Vienna) в центр обійдеться в $3.85 в 11 годині ранку в вихідний день, але вже $ 5.55 – в годину пік у понеділок. Перетнути все місто на метро вздовж і впоперек коштуватиме 6 доларів. Якщо врахувати, що за паркування поруч зі станцією теж треба платити – близько 5 доларів, залежно від станції – то рука починає тягнутися до додатку «Убер» на смартфоні.

У Києві проїзд на метро коштує 5 гривень, незалежно від відстані та часу дня.

Водночас, у Вашингтоні вигадали таку хитру річ – проїзд чиновників федерального уряду в метро оплачується державою. Кожному бюрократу видається картка, на яку «дядечко Сем» кладе саме стільки грошей, скільки потрібно на проїзд на роботу і з роботи, за винятком паркування. Це є і цільовою дотацією з федерального бюджету, і спонукає значну кількість місцевих мешканців залишити свої машину вдома (чи біля метро), аби розвантажити дорожній рух, який і так вважається одним з найгірших в країні.

Купити квитки просто

Аби купити жетони та картки на метро в Києві треба лише протягнути гроші жінці в касі. Автомати, які на деяких станціях конкурують чи вже потіснили каси – теж прості у використанні. У Вашингтоні та передмісті – виключно автомати (ще можна поповнити картку в Інтернеті). Враховуючи, що плата на проїзд в метро у Вашингтоні різниться залежно від відстані, а також існують інші опції – поповнення картки, проїзний на день, тощо – купівля квитка на проїзд для невтаємничених – не таке вже просте завдання. Менеджер станції - тільки один і не завжди може всім допомогти. Майже щодня я бачу людей біля автоматів із розгубленим виразом обличчя.

Я вже змирилася з тим фактом, що мій «фейс» виглядає більш дружньо ніж інтерфейс автомату для продажу квитків на метро і регулярно допомагаю приїжджим оплатити їх проїзд. Звичайно, автомати економлять метрополітену гроші, але система, яка залежить від армії добровільних помічників, - неправильна.

Абсолютна більшість пасажирів знайомі з правилами поведінки в метрополітені

Хоча правила поведінки в обох метрополітенах подібні, в Києві, за моїми спостереженнями, пасажири краще їх дотримуються.

У Вашингтоні, особливо під час шкільних канікул, в метро перебуває чимало людей, для яких громадський транспорт – взагалі нова концепція. На ескалаторі – купка дітей та їхніх батьків міцно зайняла позиції як з лівого так і з правого боків. У потязі друзі сідають в крісла по різні боки від проходу і голосно розмовляють. А коли в метро тіснява, деякі починають обурюватися, що хтось заблизько до них стоїть. Причому, людина може сидіти і пихкати, що пасажир поруч, який, обвішаний торбами, намагається втриматися за поручень, втручається в її особистий простір.

Зняти наплічник, який займає простір однієї дорослої людини, теж не всім спадає на думку. Мене просто обурила дівчина, яка висловила претензію, що я стою заблизько до її наплічника, яким вона мене штовхала при кожній зупинці потягу.

Також тут дуже рідко беруть дітей на руки, навіть маленьких. Батьки посадять дитину, а самі або сядуть поруч, або будуть стояти. А можна ж ціле сидяче чи стояче місце зекономити!

Станції - красивіші

Станції метро у Вашингтоні це – сірий бетон, з якого зроблено майже все – стіни, стеля, перегородки - та червоно-бурого кольору плитка на підлозі. Станції подібні одна на одну і зрозуміти, на якій з них ти знаходишся, часом можна лише прочитавши її назву.

У Києві чимало станцій – витвір мистецтва. Навіть туристичні довідники радять туристам у Києві спуститися на станцію «Арсенальна» - найглибшу станцію в світі – та побувати на станції «Золоті Ворота» - одній з найкрасивіших.

Утім, є кілька дуже вагомих причин, які вигідно відрізняють вашингтонське метро, і деякі з яких важливіші, ніж усе, про що йшлося вище.

Метро доступно для людей-інвалідів та батьків з візочками

Кожна станція обладнана ліфтом, яким можна потрапити на платформу. Кожен раз, коли я спускаюся в метро на станції «Харківська» в Києві, я з жахом думаю, що буде, якщо людина-інвалід дійсно вирішить цими рейками, які прикрутили до сходів, скористатися. Навіть примітивне розуміння фізики дає можливість здогадатися, що з’їхавши під таким кутом, вона набере швидкість, за якої керувати інвалідним кріслом вже не зможе.

Там спокійніше, менше навантаження на нервову систему

Хоча в метро у Вашингтоні немає викладених плиткою панно, там чисто, добра звукоізоляція, а реклама обмежена кількома плакатами на стінах вагонів та виходів. Сидіння в вагонах розташовані як в електричних потягах, що дає трохи приватного простору, коли над тобою ніхто не нависає. Дуже рідко, порівняно з Києвом, у вагонах можна зустріти жебраків і немає торговців.

За винятком пікових годин, і те, не щодня, в метро не так і багато народу. В останні роки в Україні я працювала поруч зі станцією «Золоті Ворота» і вийти о 8:45 ранку в неймовірно щільному натовпі було справжнім випробуванням для психіки. Захід пасажирів в потяг метро на станції «Видубичі» - готова сцена з фільму катастроф.

На графіці можна побачити, наскільки більше пасажирів перевозить київське метро, хоча воно менше за розміром.

Проблема обох метро – безпека. Перевага – проста схема

У Києві – грабіжники, які можуть витягти з торби гаманець. У Вашингтоні – молоді хулігани, які чіпляються до людей ввечері на деяких станціях. (Наша помаранчева гілка вважається безпечною).

Але на відміну від, скажімо, Нью-Йорка, у схемах та принципі роботи обох метрополітенів – у Києві та Вашингтоні – легко розібратися.

До речі, одного разу мені довелося поспілкуватися з генеральним менеджером громадського транспорту Вашингтона і приміської території Полом Відефілдом – не в якості журналіста, а звичайного пасажира. Його тоді тільки-но призначили на керівну посаду і він вийшов поспілкуватися з народом. В розмові я навела кілька переваг київського метро, на що почула, що батьки його дружини – з України і він обов’язково з’їздять на Батьківщину своєї кращої половинки ознайомитися з громадським транспортом.

Paul J. Wiedefeld

Питання до читачів: Метро якого міста (не лише Києва чи Вашингтона) вам подобається найбільше і чому?

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: У Нью-Йорку випустили особливий календар, в якому замість моделей – таксисти. Відео

У Нью-Йорку випустили особливий календар, в якому замість моделей – таксисти. Відео