Справжня ціна олімпійської медалі: Чи потрібен дитині спорт великих досягнень?

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Я люблю дивитися Олімпійські ігри. Атмосфера свята. Дух змагань. Краса стрибків, поворотів та інших складних фігур, що виконують спортсмени, видається, всупереч законам фізики. Радість перемог та гордість за наших спортсменів. Та й знімають це сьогодні так красиво: ти ніби відчуваєш запах снігу, прохолодний вітер в обличчя на змаганнях лижників і сноубордистів, ейфорію, коли спортсмен розуміє - ось, це сталося, «я – олімпійський чемпіон!»

У США на короткий термін – трохи до початку Олімпіади, під час та дещо після найяскравіші американські переможці стають зірками популярної культури. Для багатьох американців Олімпійські ігри стають часом згадати, що існують інші види спорту, крім американського футболу, бейсболу, баскетболу та хокею. А змагання є не лише між університетськими командами.

Дивлячись на майже дитячі обличчя спортсменів – а багатьом 15-18 років - я також думаю про те, як важко їм довелося працювати у зовсім юному віці, про перенесені травми, а особливо - про тих дітей, які тренувалися так само важко, як і ці щасливчики, але – в силу фізіології, травми чи фінансових та інших обставин - були змушені залишити спорт, віддавши йому своє дитинство.

Шестирічні діти працюють по 4 години на добу. Десятирічні – 6-7.

Серед них – киянка Владислава Рибка, чемпіонка України серед юніорів у парному фігурному катанні 2009-го та 2010-го років, яка також тренувалася та виступала в США.

У два з половиною роки їй був поставлений діагноз «бронхіт з астматичним компонентом» і лікар порадив, крім курсу лікування, кліматотерапію – дихати холодним, вологим повітрям. «Так, в чотири роки, ми прийшли на ковзанку», - розповідає Наталія Шульц, дослідниця Департаменту фармакології та фізіології Джорджтаунського університету, яка в Україні працювала лікарем та науковим співробітником Інституту кардіології.

Спочатку група здоров’я. Ходили на ковзанку 3-4 рази а тиждень. Хоча до шести років астма відступила, спорт не облишили. Дитина почала займатися мінімум 4 години на день з одним вихідним. Крім тренувань на льоду - фізичні заняття, балет, ритмічні та класичні танці, акробатика.

«Чим кращі результати показує дитина, тим більше доводиться працювати. Чотирьох годин стає вже не достатньо. Якщо спортсмен виступає на змаганнях, то в 10-11 років має займатися вже 6-7 годин на добу. Саме на 6-10 років дитини припадає найбільш рабська праця», - каже Наталія.

Уроки Влада робила в машині, в заторах, поки мама довезе з центру до Святошина. Приїхали, поїли і спати. З ранку – все знову.

Певні травми стаються у 99% юних фігуристів

Вимоги до юних спортсменів сьогодні такі високі, каже Наталія, що організм дитини, який ще росте, не встигає адаптуватися до навантажень. У результаті – травми.

«Зв`язки не встигають рости і рвуться від хронічного навантаження. Організм не має часу відновитися після тренувань. Стаються мікро та макро розриви м`язів. Найбільша проблема, яка зачіпає 99% усіх юних спортсменів- фігуристів, -дистрофія хрящової поверхні суглобу, бо через надмірну роботу, до суглобів не надходить достатньо поживних речовин.

Владислава Рибка з партнером на змаганнях серед юніорів

Також – навантаження на хребет. З кожним стрибком страждають міжхребцеві диски. Відбувається дисплазія, тобто вони стискаються, між ними вже немає гелю-амортизатору, що, у свою чергу, порушує кровообіг, стискаються судини, нервові закінчення, які йдуть до усіх органів. Під час важких тренувань велике навантаження йде на серцево-судинну систему, що спричиняє робочу гіпертрофію міокарда, і важко передбачити, чим ці зміни можуть закінчитися для дитини, яка все ще продовжує рости», - розповідає Наталія Шульц.

​Найгірше, каже вона, доводиться дівчатам у парному фігурному катанні, бо коли вони приземляються на лід після того, як її підкинув партнер, відбувається додатковий тиск на суглоби та зв’язки, бо до ваги власного тіла додається ще і падіння з висоти. Саме хронічні травми, каже Наталія, є найбільшою проблемою. Після них важче відновитися. Дуже важливо, говорить Наталія, батькам спортсменів знайти грамотного тренера, який розуміється на фізіології людського тіла та не буде штовхати дитину робити більше, ніж те, на що готовий її організм.

Позначаються на здоров`ї і негативні емоції, бо суддівство у фігурному катанні не завжди справедливе. Ще - дієта, коли дитина змушена рахувати калорії та відмовляти собі увесь час в ласощах.

Владислава Рибка з партнером на змаганнях серед юніорів

І все це коштує чималі гроші. Якщо дитина потрапляє у збірну, Федерація фігурного катання оплачує лід, тобто час на ковзанці, розповідає Наталія, а тренерам – з фігурного катання, танців, акробатики, масажисту, тощо – доводиться платити увесь час. В 2007-2008-х роках, згадує вона, на заняття Влади йшло 250-300 гривень в день.

Заняття фігурним катанням у США на високому рівні – мінімум 2000 доларів на тиждень

Заняття дитини фігурним катанням стало підставою для переїзду в США. Через фінансову кризу Федерація почала скорочувати доступ до льоду для спортсменів і Наталію з донькою тренуватися у Вірджинію запросив знайомий тренер Рашид Кадиркаєв, який разом з Оленою Квитченко, був чемпіоном СРСР.

«Спочатку приїжджали на літо. Влада займалася з 5-ої ранку до 6-ої вечора. Так, два роки поспіль – у 2009-му та 2010-му – вигравали чемпіонат України з фігурного катання серед юніорів», - розповідає Наталія.

«Ми порахували, зі всіма знижками, які нам давав Рашид, і те, що я сама робила масажі і заміняла спортивного лікаря, заняття фігурним катанням нам обходилися в дві тисячі доларів на тиждень», - розповідає Наталія. Вона каже, що вони могли собі дозволити оплачувати тільки 2-3 місяці тренувань на рік.

Сполучені Штати – одна з небагатьох країн, де немає державної підтримки навіть учасників Олімпійських ігор, не кажучи вже про дитячий спорт. За усе платять або батьки, або, якщо пощастило знайти, - спонсори.

Але саме у США Влада отримала найбільші травми, та через проблеми зі здоров’ям та пошуком партнера по льоду, була змушена залишити спорт. Наталія з донькою спочатку переїхали в Мічиган, де знайшли партнера і нового тренера, і пара навіть взяла друге місце в престижному змаганні Indy Challenge 2011. Але під час тренувань партнер спотикнувся і Влада впала головою об лід, отримавши струс головного мозку.

Тоді мама з донкою повернулися у Вірджинію, але не змогли знайти партнера на місці. Влада почала займатися одиночним катанням, але, після ще однієї травми на хребті, була змушена залишити спорт.

Сьогодні Влада навчається в Університеті Джорджа Мейсона. При вступі її спортивні досягнення не зіграли жодної ролі.

Vladyslava Rybka

«Чи шкодуємо ми через те, що взагалі цим займалися? - розмірковує Наталія. - Не знаю. Тоді ми про це не замислювалися. Якось втягнулися. Завжди треба було відпрацювати ще один стрибок, підготуватися до ще одних змагань. Зараз вона дивиться Олімпійські ігри і я відчуваю, що їй болить. Спочатку, як покинула фігурне катання, навіть говорити про це не хотіла».

Хокей у США - гра не для бідних

Якщо при Університеті є спортивна команда з певного виду спорту, то заняття дитини спортом у США можуть окупитися, якщо вона отримає спортивну стипендію. Але це – в обмеженій кількості університетів, у кількох видах спорту, і якщо юного спортсмена захоче тренер та є місце в команді.

Мій колега, відео оператор Брюс Федер, витратив 100 тисяч доларів на заняття хокеєм свого сина. У п’ять років, побачивши хокейну гру, маленький Брендан їм загорівся.

«Я зайшов в спортивний магазин, побачив скільки воно все коштує і негайно вийшов», - згадує Брюс. Але коли поруч з їхнім будинок побудували спортивну арену, яка стала основним місцем тренування команди Washington Capitols, вони здалися.

Спочатку треба було платити за участь в лізі та недороге обмундирування, але з кожним роком витрати зростали, до яких ще додалися подорожі на змагання та збори.

Якщо ковзани для 7-річної дитини коштували 125 доларів, то вже для 15-річного гравця юнацької ліги з хокею треба було віддати не менше 600 доларів. Щорічний внесок за участь в лізі зріс до півтори тисячі доларів. У складі команди Брендон їздив по всій території США, в Канаду, Європу та навіть провів тиждень в Єкатеринбурзі (Росія) в спортивному таборі. Витрати на хокей зросли до 20 тисяч доларів на рік.

Спортивне навантаження теж зростало - з 3-4 разів на тиждень у віці 7-9 років до 5 годин 6 разів на тиждень ігор та тренувань у 16 та старше.

Брюс та його дружина належать до середнього класу. «Але в нас дуже щедрі бабусі з дідусями. Гарна система підтримки, - говорить він. – Більшість же батьків партнерів по команді мого сина – надзвичайно заможні. Я говорю про мільйони».

Всупереч планам, запрошення грати у хокейній команді найвищого рівня в одному з американських університетів Брендан не отримав. Сьогодні він вивчає бізнес в Університеті Денвера, навчання в якому коштує 63 тисячі доларів на рік. Якщо б він пішов до місцевого скромнішого коледжу, освіта б обійшлася в 90 тисяч доларів за всі чотири роки навчання.

Травми, в багатьох, але не в усіх видах спорту, - поширене явище і їх наслідки залишаються з людиною ще довго після того, як вона залишить спорт великих досягнень позаду.

У статті під заголовком «Темні сторони молодіжного спорту» професор Рутгерского Університету, колишній головний психолог Олімпійського комітету США, доктор наук Шейн Мерфі, цитує дослідження, яке виявило, що з 695 обстежених молодих спортсменів 39% страждали на булімію. Щороку чотири мільйони юних спортсменів потрапляє у відділення травматології. Зростає кількість пошкоджень суглобів через надмірну експлуатацію. Навіть серед школярів зустрічається вживання стероїдів. Так дослідження школярів середніх класів в штаті Массачусетс виявило, що 2.7% з них сиділи на стероїдах.

А ще – випадки сексуального насилля над юними спортсменками, як у справі лікарня команди з гімнастики Леррі Нассара, якого засудили до 175 років ув’язнення через сексуальне насилля над понад 150 дівчатами та жінками, яке тривало десятки років.

Позитивні сторони дитячого спорту

Втім, і Наталія, і Брюс кажуть, що спорт допоміг їхнім дітям виховати дисципліну, емоційну стійкістю, зробив їх більш зрілими, ніж молодь в їхньому віці. Психіатр Джим Тейлор стверджує, що діти, які займаються спортом, мають більш високий IQ, а також «вчаться важливим життєвим навичкам, таким як важка праця, терпіння, наполегливість, уміння приймати невдачі та програші». У командних видах спорту діти розвивають соціальні навички, а в індивідуальних - внутрішню мотивацію і самостійність.

Сама я в дитинстві займалася плаванням. З семи до 13 років тренувалася 3 години на день, 6 разів на тиждень. Це було ще за Радянського Союзу, і батьки платили тільки за окуляри. Нам навіть купальники в команді видавали. На щастя, обрала я нетравматичний вид спорту, який допоміг мені значно зміцнити здоров’я. До семи років я часто хворіла на запалення легень. А як пішла в басейн – жодного дня в школі не пропустила через хворобу, лише – через участь в змаганнях. Спорт допоміг мені розвинути впевненість в собі, самостійність, силу волі та організаційні навички - коли три години на добу йде тільки на тренування - а до басейну треба ще дійти, перевдягнутися, волосся висушити – то решту всього робиш набагато швидше і ефективніше.

Дитячий спорт відіграє велику соціальну роль. Дає хлопцям – та і дівчатам, що вже приховувати, – шанс випустити агресію, використати надмірну енергію, навчитися взаємодіяти з колегами по команді. Навіть в індивідуальних видах спорту є естафети та спільні поїздки на змагання. Для дітей з бідних родин це може бути соціальним ліфтом. З багатих – можливістю обрати власний шлях, знайти соціалізацію за межами елітних шкіл та родини. Він дає дітям впевненість в собі та нових друзів, а також – радість від змагань, ейфорію перемог та вміння приймати поразки і радіти за партнерів по команді.

Мода на спорт для дітей - на яку їх надихають відомі спортсмени та улюблені команди – набагато краще моди на напівкримінальну поведінку чи сидіння годинами перед екраном комп’ютера.

Я сподіваюся, що допоможу своєму синові розвинути любов до занять спортом, духу змагань та активного стилю життя. Медалей та спортивних перемог на міжнародних змаганнях серед наших пріоритетів немає. А поки що я дивлюся Зимові Олімпійські Ігри, розуміючи, яку жертву принесли учасники, їхні батьки та усі ті, хто так і не потрапив до збірних.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Уродженка України Альона Савченко дала інтерв'ю після здобуття золота для Німеччини у Пхйончхані. Відео

Уродженка України Альона Савченко дала інтерв'ю після здобуття золота для Німеччини у Пхйончхані. Відео